Етика і суспільство

Третя вісь творчості Hermínio Cerqueira спускається з рівня великих держав до європейського й португальського масштабу — і саме тут каталог розкриває своє найконструктивніше обличчя. Якщо геополітичні осі діагностують світ, що розпадається на фрагменти, то ця вісь запитує, що з таким діагнозом може зробити Європа, а в ній — Португалія. П’ять книг, які її складають, утворюють цілісну програму політичної економії: суверенітет, осмислений як сума спроможностей (Autonomia Estratégica), критика бюджетних правил, що її душать (O Mito dos 3%), стратегічний трактат, який проєктує її на десятиліття 2026–2036 (A Esperança Lúcida / Lucid Hope), суспільний договір, що має підтримувати її зсередини (A Economia da Dignidade), і спільний дім, який дає їй прихисток (A Bíblia do Ambiente). В усіх — те саме наріжне переконання: за залежності доводиться платити, а суверенні можливості — енергетичні, технологічні, бюджетні, соціальні, екологічні — будуються або втрачаються внаслідок ухвалених рішень.

Четверта вісь — це демократична лабораторія творчості: три книги, що з взаємодоповнювальних позицій аналізують кризу ліберальної демократії в першій чверті XXI століття. Дві з них присвячені американському випадку — в одній Трамп постає як структурне явище, в іншій — як психологічний, політичний і соціальний профіль, — а третя переносить проблему додому, досліджуючи кризу португальських і європейських демократичних правих та їхню зустріч з ультраправими. Методологічне переконання в усіх трьох однакове: демагог є водночас причиною і симптомом, і зрозуміти, що зробило його можливим, — нерівність, ресентимент, медійну фрагментацію, постправду, — це перша форма опору. Жодна з цих книг не нейтральна: усі займають відверто демократичну позицію, але всі відмовляються підміняти аналіз обуренням.

Якщо попередні осі цієї коментованої творчості показали стратега, геополітичного аналітика й громадянського полеміста, то шоста вісь відкриває ґрунт, з якого все це проростає: внутрішнє життя, оброблене з терпінням ремісника, — між запитальною молитвою, дзен-медитацією та усталеною формою сонета. Саме тут теза XVIII Маніфесту — «стратег, який не відчуває, — не стратег: це лише розрахунок» — знаходить своє найповніше підтвердження. Книги, зібрані на цій осі, не є відступом від політичної та стратегічної творчості Hermínio Cerqueira; вони — умова її можливості. Людина, яка аналізує війни та енергетичні кризи, — та сама, що сідає «перед ім’ям», що запитує разом з Йовом під порожнім небом, що вчиться в апокрифів із Наг-Хаммаді відрізняти дорослу віру від побожної звички. Цілісність усього зібрання вражає: один-єдиний жест — зупинитися, вслухатися, запитати — розгорнуто в дуже різних формах: від богословського есею на тисячу шістсот сторінок до хайку, замаскованого під сонет александрійським віршем, від довгого вірша в прозі, що вільно дихає, до камоенсівської октави героїчним десятискладовим віршем. Вісь пронизують три великі діалоги: діалог із замовченими Євангеліями (Хома, Пилип, Марія Магдалина), який дає авторові його теологію запитання; діалог із дзен-буддійською традицією (Хуан По, кінцуґі, тонглен), який дає йому дисципліну тиші й минущості; і діалог із Камоенсом, який дає йому епічну міру, щоб оспівати вже не морську експансію, а повернення каравел, навантажених знанням. Між цими трьома полюсами особиста лірика — прощення, дружба, жалоба, дитинство в Мінью, онука, якій присвячено все, — перекидає міст між універсальним і домашнім. Читач, який увійде в цю вісь, нарешті зрозуміє, чому решта творчості ніколи не є «лише розрахунком».